1. Закупили медикаменти до обласної лікарні ОЛІЛ на суму 4290 грн.
https://olil.com.ua/
2. Закупили їжу для лікарів у відділення анастезіології та реанімації, тому що вони залишаються ночувати у лікарнях та рятувати постраждалих.
Сумма потрачених коштів 11284грн.
3. За гроші донорів купили в Епіцентрі: Памперсні пелюшки, памперси дитячі та дорослі, бинти, зеленка, йод, прокладки жіночі, рідке мило, шкарпетки, зубні пасти, миючі засоби, вологі серветки. Частину продукції відправлено до міської лікарні м. Маріуполь. Частина для волонтерів, які допомагають потерпілим із селища Сартана.
4. Скоординували людей. Бійцям ЗСУ у с. Широкіно були потрібні жарознижувальні препарати. Знайшли людину, яка надала їх безкоштовно та передали бійцям.

Ми не звітувалися з 2 березня, бо у Маріуполі почалася блокада. На той час у мене вдома лишалася гуманітарна допомога (мило, зубні щітки, прокладки, шкарпетки).

⚡Мило не знадобилося, бо у нас просто не було води. А от засоби гігієни стали у пригоді. Їх я роздавала сусідам у дворі.
⚡Історія, якою не пишаюся, але хочу поділитися. Наш сусід «розмародерив» зачинену аптеку і приніс велику коробку ліків. Моя мама підписала що від чого допомагає. І це все ми теж роздавали сусідам.
Переважно це були ліки проти болю у серці, від тиску та життєво важливий інсулін. Запаси інсуліну також приносив мій чоловік з лікарні. А от заспокійливих чи жарознижувальних у нас не було((

⚡Коли виїжджали з Маріуполя, то замість своїх туфель я забрала гуманітарку. Але що ви думаєте. На деяких блокпостах Росії у нас потроху відбирали МИЛО. Те що лишилося, ми віддавали у центрах для біженців. Моя дочка про це влучно сказала- «Так, росіянам дійсно дуже треба мило, щоб вимити гріхи. І кров зі свої рук»

Зараз я почала допомагати людям особисто тих, кого знаю. Це мої знайомі або друзі друзів. Надсилаю допомогу в обмін коротеньку історію та чеки. А ще у Запоріжжя нас доставили ліки з Німеччини, про які ми просили. Їх вже розвезли по лікарнях. Найближчим часом оформимо детальний звіт, бо це є нашою великою перемогою.Тримаємося! Працюємо далі. Все буде УКРАЇНА!Автор- Катерина, мама проєкту Mofy.life

З тих пір, як ми вибралися з Маріуполя, за період 17.03-03.04, ми адресно допомогли на суму 212 904 грн.

Приблизно 300 людям.
Плюс до цього закупка ліків на суму 38 453 грн.
Плюс Гуманітарна допомога від наших друзів волонтерів у Львові та Запоріжжі.

Починаємо серію постів з історіями людей, яким нам вдалося допомогти.

Савелій – лікар анестезіолог КНП "ОЛІЛ" м. Маріуполь. Дружина Тетяна – лікар-офтальмолог у декретній відпустці з 3-місячною донечкою Варварою.
Блокаду міста пережили разом із немовлям у лікарні. Додому повернутися просто не мали можливості, бо місто потерпало від страшних обстрілів.
На щастя, 16 березня сім'ї вдалося виїхати з мінімальною кількістю речей. Ті, з якими пішли на роботу.

Гроші з допомоги витратили для закупівлі їжі, засобів гігієни, дитячих речей та палива.

Сім'я Савелія передає усім вітання та дякує за підтримку.
Слава Україні!
➖➖➖➖➖➖➖
We start a series of posts with stories of people we managed to help.

Saveliy is an anesthesiologist at the OLIL Medical Center in Mariupol. Tatiana, his wife, is an ophthalmologist on maternity leave with her 3-month-old daughter Varvara.
During blockade of the city they were in the hospital together with the baby. They simply did not have the opportunity to return home, because the city suffered from terrible shelling.
Fortunately, on March 16, the family managed to leave with a minimum number of things, which they took to the hospital.

Money from the aid was spent on food, hygiene items, children's items and fuel.

Savely's family thanks to everyone for their support.

Бакум Уляні 2010 р.н терміново потрібні препарати «‎Хумира»‎ або «‎Хайримоз» 40 мг. у флаконі або шприці. Потрібно 12 флаконів (6 упаковок. в 1упак. - 2 шприца)

Діагноз: Ювенільний ідіопатичний артрит

Уляна тимчасово мешкає у м. Теребовля Тернопільської області
➖➖➖➖➖➖➖
Bakum Ulyani, born in 2010, urgently needs medicine "Humira" or "HYRIMOZ" 40 mg. in a vial or syringe, 12 vials (6 packs. 1 pack - 2 syringes)

Diagnosis: Juvenile idiopathic arthritis

Ulyana temporarily lives in Terebovlia, Ternopil region

Історія нашої колеги Марини.
«10 дней как у нас не стало дома...

С 24 февраля мы с детьми были у родителей в частном доме на выезде из Мариуполя. С запасом продуктов и воды мы наивно надеялись переждать. После срыва первого зелёного коридора 5 марта, стало ясно, что нас ожидает кошмар.

Спали мы в подвале, детей не выпускали вообще. Наш поселок обстреливали так, как будто у нас там Пентагон. В доме не осталось окон. Солнечную станцию, которую папа построил, чтобы вырабатывать экологически чистую электроэнергию, уничтожили.

Во двор прилетали мины, гранаты и ещё неизвестно что, вокруг были слышны автоматные очереди. Настоящая война... Молились лишь о том, чтобы Дом выдержал. И он выдержал.

10 марта наступила тишина. Послышались шаги во дворе и к двери прилетела граната. «Откройте, иначе взорвем!», - вот приветствие «освободителей»

- Вы кто?
- Мы русские. Мы днр.

Благодаря слезам мамы и уговорам, нас не убили. «10 минут на сборы и я вас отпущу. Или вам хана»

И мы помчали, в чем были и с чем были. В пустоту и ужас дороги. Столько, сколько в эти дни, я не молилась за всю предыдущую жизнь.

За посадкой уже стояли танки, дорога заминирована, по обочинам сгоревшие автомобили, взорванные мосты...
На ночь нас приютили чужие люди, спасибо им огромное. А на следующий день мы въехали с Мариуполя.
Мы выбрались.

На фоне других историй наша кажется счастливой. Все целы и живы. Но половина жизни осталась там. В Доме, который нам даже не дали закрыть... Но который ещё светится. Единственный в поселке. Как луч надежды..»

Перерахували 15 000 грн волонтерам у Запоріжжя. Закупили продуктові набори та дуже багато ліків. Зараз їм вдається відвозити ліки на непідконтрольні території.
Там у лікарнях місця зайняті окупантами і нашим бабусям та дідусям немає де лікуватися(